Що змінилося в медицині за роки пандемії? Частина І: кисень.

Що змінилося в медицині за роки пандемії?  Частина І: кисень.

 

Вже два роки ми живемо в умовах пандемії, і можна констатувати, що майже звикли до цього. Але головне питання, чи змінило це нас і медичну систему, стало гірше або краще? Спробуємо відповісти на ці питання разом в серії статей. І почнемо з головної теми - кисень.

На початку пандемії ми майже не були готові до такої кількості киснезалежних пацієнтів. Ні, скажемо інакше, ми взагалі не були до цього готові. Ще навесні 2020 року, коли МОЗ хаотично закуповував ШВЛ апарати, лікарі казали, що в першу чергу нам знадобиться кисень. І це не просто балон, який можна занести в палату і під'єднати до нього пацієнта, це ціла інфраструктура.

Щоб кисень з балона, або іншого резервуару потрапив до пацієнта, в лікарні мала б існувати центральна мережа подачі кисню, або на жаргоні “розводка”, плюс кріоциліндри, або балони, або киснева станція, яка виробляє кисень з повітря, або, як це в цивілізованих державах, мають бути всі ці види джерел кисню.

Та за часи незалежності більшість таким систем вийшли з ладу, а ті що не вийшли, почали демонтувати на металобрухт  після вибуху кисню в Луганську у 2010 році. Після того в багатьох міських, районних лікарнях про таке поняття, як «централізований кисень», забули. На зміну йому прийшов не найкращий варіант - концентратори, яких більш менш вистачало, проте не важким пацієнтам. Просто всі звикли й не переймалися з цього питання.

Коли ж стало зрозуміло, що без кисню українців доведеться ховати тисячами, почали закуповувати концентратори, тому що зробити центральну мережу кисню в лікарні - процес не швидкий: проєкт, прокласти систему постачання, а головне, знайти підрядника, який це зробить. Виявилося, в Україні цим займається всього декілька фірм, тому мало було знайти гроші на кисень, ще треба дочекатися черги, коли до тебе приїдуть це робити. Тому першу серйозну хвилю осінню 2020 року ми зустрічали з концентраторами та надією, що скоро в лікарнях почнуть монтувати кисневу розводку. А вже весною 2021 виявилося, що у нас проблема не лише з централізованими мережами кисню в лікарнях, а й з самим киснем. Його шукали, перекупали, з охороною доправляли до лікарень, на нього в прямому сенсі полювали області та міста, тому що жодне місто не хотіло потрапити до новин з заголовком «люди померли через нестачу кисню». А восени 2021 року ще й декілька заводів закрились на ремонт. Втім, пережили й це.

За два роки в більшості опорних лікарень та інфекційних відділень з’явилась центральна киснева мережа, кріоциліндри, кисневі станції – все те, що мало б бути завжди, але з’явилося, коли нас «клюнув півень». І єдине, що мене бентежить, а чи з’явилося все це, якби не сталася пандемія? Чи будемо ми й в майбутньому платити ціною тисяч життів, аби в медицині відбувались подібні зміни?

В медицині, як і в житті, є базові потреби та додаткові. Так от, кисень - це базова потреба будь-якої лікарні, якщо мета, аби пацієнти виживали. Що ж нашій державі на усвідомлення важливості кисню знадобилося всього декілька місяців, а на відновлення кисневих мереж роки, й цей процес триває, тому що досі не в усіх лікарнях є централізовані кисневі мережі.

В наступній статі поміркуємо, чи змінилась якість медичної допомоги.

А як вважаєте ви, чи стала українська медицина кращою за ці два роки?

автор Черненко Іван

 

✅ Стань частью сообщества "Угол Обзора" в facebook и пригласи друзей!

✅ Кратко и по сути. Подписывайтесь на наш Telegram-канал

✅ Поддержи нас в Instagram