Як арцизька режисерка оживила футуризм в Одесі

Арцизька режисерка Ульяна Антонюк презентувала прем’єру спектаклю «Футуристка», присвячену біографічній історії поета-футуриста Михайля Семенка. Вистава відбулася в Одесі, в Будинку Клоунів, 30 жовтня. Цей день став знаковим для театру «За моїми лаштунками», оскільки вперше за майже 5 років свого існування він вийшов на одеську сцену. 

Колись Ульяна, як і всі школярі, побачила в підручнику української літератури вірш Михайля Семенка «Осте сте бі бо бу», проте на уроці так і не почула обґрунтування творчості цього письменника та що означають ці незрозумілі слова. Це стало першопричиною цікавості молодої режисерки.

«Зараз багато говорять про «Розстріляне відродження», зокрема про Хвильового, Тичину, Сосюру. А от історія Семенка часто залишається в тіні», – пояснює вибір теми Ульяна. 

Події на сцені переносять нас на початок XX століття, в період, коли жив і творив відомий український поет Михайль Семенко, якого зіграв Борис Дерменжи. Михайль постає перед нами напрочуд живим, з усіма його вадами та недоліками, проте з вірою у переродження української літератури. Він прагнув вдихнути в поезію урбаністичний дух і ритм модерного світу та сміливо експериментував з формою вірша. Головний слоган вистави – «Проти диктатури».

Режисерка тонко проводить паралелі між сучасністю і минулим, додаючи у виставу пісні гурту «Schmalgauzen» та «Жадан і собаки». І тут прослідковується певний символізм, адже учасник другого гурту, відомий представник сучасної української літератури, Сергій Жадан, так само як колись і Михайль Семенко, має футуристичні нотки у своїх віршах, зокрема щодо боротьби з «іконою Шевченка» у творі «Тарас Григорович Шевченко». Обох поетів, до речі, ще єднає Харків – місто, де вони творили й шукали власну мову свободи.

У виставі ми бачимо не лише митця, а й людину. На сцені поруч із Семенком – його друзі Ґео Шкурупій (Іван Балмаджі) та Олекса Влизько (Максим Каляровий), а також жінки його життя: перша дружина Лідія Горенко (Катерина Поросюк) і Наталія Ужвій, від імені якої ведеться значна частина оповіді. Образ Ужвій втілила сама Ульяна Антонюк. Згадали й про Одесу в життєписі Семенка. 

Робота над «Футуристкою» тривала майже десять місяців – утричі довше, ніж над попередніми проєктами театру. Це зумовлено як складністю матеріалу, так і форматом «дикого театру», який Ульяна обрала для постановки. Вона не лише поставила виставу, а й написала власну п’єсу до неї.

Назва «Футуристка» звучить несподівано для історії про Михайля Семенка, але, як пояснює режисерка Ульяна Антонюк, у цьому і полягає головна ідея вистави. Семенко, каже вона, прагнув створити першу жінку-футуристку і бачив її у Дніпровій Чайці, яка писала дитячі вірші, але так і не стала частиною авангардного руху. Згодом він знайшов натхнення в акторці Наталії Ужвій, своїй дружині, музі, жінці, у якій вбачав ту саму футуристку, провідницю, що надихає його на творчість.

«Для нього вона була образом ідеальної музи, – говорить Ульяна, – але водночас саме вона стала його катом».

Межа між реальністю та художньою вигадкою пролягає в описах персонажів. Більшість персонажів мають історичні прототипи, але кожен із них художньо трансформований, щоб глибше розкрити мотиви їхніх дій. Є і повністю вигаданий образ – Персона Д. (Богдана Кущ).

«Вона символічна й суперечлива. Якщо суцільне зло у виставі – це НКВД, то Персона Д. – це про те, що у кожного поганого персонажа є історія, чому він став поганим. Вона не на 100% антагоніст, в ній пробивається оце світло добра», – розповідає Ульяна Антонюк.

Фінал, у якому герой НКВД говорить Персоні Д. «Ходімо, треба ще дитину забрати з садка», залишає глядачам простір для роздумів: чи перемогло в ній зло?

Прем’єра викликала щиру реакцію залу – від сміху до сліз. Глядачі аплодували стоячи. Символічно, що саме напередодні вистави в Одесі дерев’яними плитами закрили пам’ятник Пушкіну, ніби «звільнивши місце» для українського мистецтва, яке нарешті говорить голосно й без страху.

Наприкінці показу команда влаштувала благодійний аукціон і розіграла футболку з мерчем театру «За моїми лаштунками». Лот продали за 8 000 гривень, які передадуть на потреби ЗСУ, у бригаду, де служив батько режисерки.

Поки що про гастролі говорити зарано, зізнається Ульяна Антонюк. Передусім режисерка хоче провести кілька додаткових показів в Одесі.

«Щодо Арцизької сцени – чому б і ні? – усміхається вона. – Було б приємно, якби запросили: ми із задоволенням приїхали б показати».

Ульяна додає, що їхній театр завжди відкритий до гастролей у будь-яких містах України, адже кожен показ для команди – це спосіб «поширити історію, у яку вкладено душу і серце».

ФОТОРЕПОРТАЖ ТУТ

Матеріал підготувала  Дар’я Болгова

Слідкуйте за новинами від «Кут огляду»:                        

✅ у facebook (та запроси друзів!)

✅ у нашому Telegram-каналі

✅  в Instagram