«Квітка» з Ізмаїльщини: у Києві попрощалися із Захисницею Вікторією Бобровою

Саф’янівська громада з глибоким болем схиляє голови у скорботі за своєю землячкою — Вікторією «Квіткою» Бобровою, уродженкою села Кислиця Ізмаїльського району, яка віддала своє життя за Україну.

Прощання з молодою Захисницею відбулося у Києві, повідомили на сторінці громади. Чин відспівування пройшов у Михайлівському Золотоверхому соборі — місці, яке стало символом гідного прощання з полеглими воїнами. Після молитви траурна хода рушила до Майдану Незалежності, де сотні людей стали на коліна, проводжаючи Вікторію в останню путь. Поховали її на Байковому кладовищі.

Цього дня столиця ніби завмерла. Уздовж вулиць люди мовчки схиляли голови, тримаючи квіти. Автівки зупинялися, а водії сигналами віддавали шану. У повітрі панувала тиша — важка, але сповнена вдячності й світлої пам’яті.

На світлинах, встановлених біля собору та на Майдані, Вікторія — усміхнена, щира, сповнена життя. Саме такою її запам’ятають рідні, друзі, побратими й усі, хто знав її особисто.

Вікторія «Квітка» Боброва з 2024 року служила у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» як пресофіцерка. Побратими згадують: вона була не просто військовою — вона була підтримкою, внутрішнім світлом і людиною, яка вміла об’єднувати навколо себе інших. В останній тиждень перед загибеллю виконувала обов’язки начальника відділення комунікацій бригади.

Її життя обірвалося 23 квітня під час виконання бойового завдання.

У мирному житті Вікторія була відомою у творчих колах як продюсерка документальних проєктів і кастинг-директорка. Вона відкривала нові обличчя, вірила в людей і щирість. І навіть у війську залишалася такою ж — людиною, яка жила за простим, але глибоким принципом: «Немає чужих людей. Вони всі — мої».

Мама Вікторії, Ольга Боброва, не стримуючи сліз, назвала доньку своєю гордістю і опорою. Вона згадала, як «Квітка» мріяла познайомити її з усіма, з ким працювала і служила, як тепло говорила про своїх «людей» — і в кіно, і на фронті.

Побратими ж говорять про неї як про людину, яка здобула офіцерське звання на передовій і до останнього залишалася вірною своїй справі та тим, заради кого жила.

Саф’янівська громада розділяє біль цієї втрати разом із родиною Вікторії. Для земляків вона назавжди залишиться світлою «Квіткою» з Ізмаїльщини — щирою, сильною, відважною.

Вона пішла надто рано. Але залишила по собі більше, ніж слова — пам’ять, яка житиме у серцях.

Вічна пам’ять Героїні.

Слідкуйте за новинами від «Кут огляду»:                        

✅ у facebook (та запроси друзів!)

✅ у нашому Telegram-каналі

✅  в Instagram