Своєю смертю врятував 3 життя: мати 4-річного хлопчика-донора розповіла, як її дитина подарувала майбутнє іншим

У понеділок, 3 липня, світ Катерини та Михайла Сотникових із Запоріжжя, батьків 4-річного Юрчика, зруйнувався. З малюком сталася біда – крововилив у головний мозок. Про це мати 4-річного Юрчика написала на своїй сторінці у Фейсбук, передає "Кут Огляду".

"Я не публічна людина і той пост-прощання, це вперше, коли я опублікувала фото мого Юрочки. До війни ми жили щасливо з родиною в Запоріжжі, потім змінювали міста, країни і зупинились у Ріному. Сподіваюся і вірю, що моя розповідь розширить розуміння того, що відбувається, та подарує шанс на життя ще більшій кількості людей», - написала жінка.

«03.07.2023 р. з моїм Юрчиком сталася біда, зла доля і моє вселенське горе.

Не було провісників, падінь, ударів головою чи будь-якої іншої причини. На жаль, таке буває, вже нема кого звинувачувати, випадок на мільйон, і він стався саме з моїм сином.

Йдеться про внутрішньомозковий крововилив у головний мозок – з усіма наслідками. СКТ (спіральну комп'ютерну томографію) було проведено найближчої години.

Коли мені оголосили результати, мій шок і жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла… як лікар, але не могла прийняти… як мати. Саме як мати я почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, транспортування, вірила та хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів моя свідомість почала приймати реальність. А ця сама реальність за роки роботи в реанімації мені дуже близька і зрозуміла. Є неминучість, я знаю, який виглад вона має. Смерть мозку. Це лише справа часу. Що відбувається далі з тілом, точно бачила не раз.

Але існує альтернатива – зовсім не популярна, не освітлена в нашій країні, для більшості за межею розуміння та сприйняття. Йдеться про трансплантацію, донорство. Звісно, я знала, що ці операції проводяться в Україні, але щодо дітей-донорів була не в курсі.

Мого сина вже не врятувати, я це нарешті усвідомила. І розуміла, що є шанс урятувати когось іншого.

Популяризація донорства в Україні, на жаль, дуже слабка. Юрчик майже одразу опинився у глибокій комі, "без перспектив на життя" з медичної точки зору. Жінка вирішила, що тепер треба відключити почуття. За логікою, має бути база, куди вносяться такі люди, а далі б пішли етапи роботи координаторів у трансплантології. Адже родичі пацієнта – це здебільшого прості люди, яким треба доступно і зрозуміло пояснити результати подій.

У нашому випадку я сама була ініціатором, попросила допомоги колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися. Збоку виглядає божевіллям і дикістю. Але так склалося, що я не лише мати, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей, далеких від медицини".

Організаційні моменти та транспортування вирішувалися Рівненською обласною дитячою лікарнею та Інститутом серця в Києві.

І так ми в Києві, в Інституті серця України. Мій маленький герой витримав дорогу.

Встановлення діагнозу "смерть мозку" – це не так швидко і просто, як здається. Тільки після великих обстежень, констатації та вирішення всіх юридичних аспектів дозволено роботу трансплантологів. Попри біль і горе, мати хлопчика розповіла, як усе це відбувалося.

Нашого синочка проводжав до операційної весь персонал. Крізь свої я бачила їхні сльози.

Ви – Люди та Лікарі з великої літери. Потужна команда фахівців справді робить великі справи.

Я чекала до глибокої ночі на результат операції. Коли мені сказали, що серце б'ється в іншій дитині, я вперше щиро посміхнулася. Серце мого сина б'ється!

Пізніше я дізналася про врятованих хлопчиків із клініки "Охматдит". Радію, що у цих дітей також буде шанс на здорове життя.

Зранку я побачила Соломію, слухала її серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона одразу прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось і є та грань "смерть дає життя". Мені полегшало.

Безумовно, ця втрата є непоправною. Тоді, в понеділок увечері, 3 липня, мій світ зруйнувався і вже ніколи не стане колишнім. Але я вірю і сподіваюся, що 9 липня відродився світ у трьох діток.

А тепер щодо мого "я", яке постійно звучить у всій цій історії. Ось це "я" складається з двох половинок: Каті та Михайла, і тільки так! Ми давно стали одним цілим. Мій чоловік – це мій захист, стіна та підтримка. Ні разу він не засумнівався в моїх намірах і рішеннях, повністю довіряв моїм медичним знанням та досвіду. І кожна наша дія була разом обдумана та узгоджена. Його сила духу – це моя опора. Він неймовірний чоловік, коханий чоловік і тато. Без його підтримки не було б цих подій, у мене просто не вистачило б сил", – запевнила жінка.

✅  Стань частиною спільноти « Кут Огляду» в facebook та запроси друзів!

«Кут Огляду» ближче до читача!

Все новини Бесарабії та України тут і зараз:

✅  Коротко і по суті. Підпишіться на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в Instagram