ВІВЧАРСТВО: ЖИТТЯ ЧИ СМЕРТЬ?

ВІВЧАРСТВО: ЖИТТЯ ЧИ СМЕРТЬ?

Чому ключова галузь тваринництва Бессарабії перетворюється на механізм самознищення?

Наші степи ще в доісторичні часи приваблювали давніх скотарів своєю продуктивністю та різноманіттям рослинного покриву, що формувався протягом десятків тисяч років. Вівчарство у звичній для нас формі та знайомі породи тварин з’явились тут на початку 19ст., коли почалася масова колонізація цих земель. На той момент, навіть в посушливі роки вівчарі та їх тварини не потерпали від дефіциту харчової бази. Наразі, ситуація зовсім інша, особливо, в цьому році…

Проблема

Кормів справді мало. ДУЖЕ МАЛО. Внаслідок екстремально низької кількості річних опадів на Півдні Одеської області (в деяких районах не випало і половини річної норми) трав’янисті рослини не змогли набрати масу та розсіяти необхідну кількість насіння. Відповідно, дефіцит їжі для овець та іншої худоби  буде відчуватися і наступного року навіть при належній кількості опадів. Але це лише верхівка айсберга…

Це не дорога, а ділянка лісосмуги, яка ще весною була суцільно вкрита рослинністю. 

Для кого наслідки можуть бути катастрофічними?

Що роблять у даній ситуації власники худоби? Починають випасати тварин інтенсивніше. На фото видно 3 етапи деградації рослинного покриву внаслідок перевипасу овець та кіз в Арцизькому районі.  Це пряма дорога до ОПУСТЕЛЮВАННЯ! Отож, наш мальовничий регіон місцями зможе похизуватися ландшафтами схожими на Олешківські піски.  Це змінить кожного з нас кардинально! Досить згадати Пиловий казан 1930-х років у США – явище, що стало безпрецедентним прикладом безвідповідального використання земельних ресурсів. Чи бажаємо ми повторення цього жахіття у нас? Поки що тенденція негативна.

Штат Техас, США. 1935 рік.

 

Які причини?

Було б безглуздо звинувачувати у процесах ерозії посуху – тобто, природні явища, які повторюються кожні кілька десятків років. Є відомий вислів: «Вівці – передвісники пустель…» Але, як зазначила директорка нацпарку «Тузлівські лимани» Ірина Вихристюк: «Насправді, передвісниками пустель є люди, а не тварини». Отже, ерозія відбувається внаслідок нераціонального використання природних ресурсів людьми, які вважають, що степ був, є і буде.

По-перше. Майже всі пасовища перетворилися на поляі. Під час «кучмівської» земельної реформи більшість селян отримувала у власність землю для ведення сільського господарства, передбачалося, що частина цієї землі і буде використовуватися як пасовище. Але в гонитві за «зерно-баксами» майже всі пасовища перетворилися на рілля, а для випасання великої та малої худоби, як правило, залишаються найменш продуктивні клаптики землі. Не дивлячись на це, місцева влада з легкої руки продовжує роздавати по 2 га ще нерозораних земель (в тому самому Арцизі деякі депутати не проти перетворити на поля пасовище прямо посеред міста).

По-друге. Існує так зване «середнє сезонне навантаження різних груп тварин на 1 га культурних пасовищ», згідно з яким на 1 га степового пасовища має випасатися не більше 10 овець чи 1,3 великої рогатої худоби. Не складно побачити, що в нас ці показники вищі. Чому? Бо це ніхто не контролює, але головна причина, знову ж таки, у відсутності необхідних площ пасовищ, які фермери та власники земель перетворили на рілля.

Різниця між живою та деградованою ділянкою, Арцизький район. На відновлення необхідно до 10 років. 

По-третє. Не виконуються елементарні правила використання пасовищ. Наприклад, не можна цілий сезон ганяти отару овець та кіз одним і тим самим маршрутом, в іншому випадку ми спостерігаємо таку деградацію рослинного покриву, на ліквідацію якої природі знадобиться 10-20 років. Так само, існує заборона на випас отар малої рогатої худоби після дощу по вологому грунту. Перелік цих нескладних правил можна продовжувати, але наразі це досить досить марно.

Що робити?

Розуміння проблеми – головний крок до її вирішення. Тобто, після цього усвідомлення досить легко зрозуміти, що варто якомога швидше виводити розорані землі з обігу та повертати їх до використання в якості пасовищ. Населення має потребувати від місцевої влади створення громадських пасовищ згідно норм. Так-так, саме потребувати, а не чекати, поки ця сама місцева влада перетворить ще нерозорані ділянки на чергові поля соняшнику та пшениці.

На мою думку, за умов посухи цього року держава могла б налагодити постачання кормів для худоби з центральних регіонів України за конкурентними цінами для населення. Але поки до таких адекватних дій в рамках підтримки сільського господарства влада не дійшла, а люди сидять собі «тишком-нишком» і не проявляють жодної ініціативи.

P.S. В суспільства є прагнення перетворити кожен клаптик землі на засіб заробітку. Так само було і в Америці 1930-х. Дуже хочеться вірити в краще, але найбільш імовірний розвиток подій буде відбуватись згідно принципу «чим гірше – тим краще»: як тільки Бесарабію накриють страшенні пилові бурі, то всі одразу задумаються про те, що тактика «чим більше полів, тим більше грошей» зовсім не працює, а призводить до самознищення цивілізації.  З огляду на відкриття ринку землі, виводити земельні ділянки з обігу задля збереження екосистем в майбутньому буде набагто складніше.