Як культура перемагає невігластво

Як культура перемагає невігластво
У 2022 році про місто-герой Маріуполь дізнався весь світ. Але ця історія почалася раніше. За що вони борються ? Чому вони ні за що не здадуться? Я думаю, тому що вони знають, в чому різниця між «руським миром» та українською єдністю. Це історія про унікальний потяг і фестиваль сучасного мистецтва, які стали символами змін в українському суспільстві за останні 8 років війни.
 
Про існування Маріуполя я дізнався у 2014 році, коли до мого класу прийшла дівчина Аня, що разом з сім'єю тікала від бойових дій в її рідному місті. Її розповіді про бомбардування Маріуполя стали для мене першими не телевізійними, а живими свідченнями війни в моїй країні.
У 2014 році Маріуполь вистояв. Але родина Ані не повернулася до міста і залишилася жити в Києві. Багато сімей не повернулися.
До 2014 року це було типове сіре індустріальне місто. На пострадянському просторі таких сотні. Без цікавих подій, без соціального розвитку — лише забруднення повітря від металургійного комбінату та сумні люди. У 90-х юнацька романтика була приблизна така: бандитські пригоди, відсидіти у тюрмі, жити «по-поняттях».
 
Нова віха культурного та громадського життя Маріуполя почалася, коли за 25 км від мирних будинків з'явилася лінія фронту. Місто стало столицею області через окупацію Донецька. Туди частково переїхали люди з окупованих територій, і громада відчула, що єдиний спосіб бути та жити – це соціальний розвиток. Окрім інноваційної системи безпеки, модернізації інфраструктури, появи соціальних та освітніх центрів, культурних ініціатив та програми моніторингу забруднення повітря, місто залучало сучасних митців з усієї України, щоб об'єднати суспільство. Маріуполь став містом можливостей/ (я дуже рекомендую переходити за всіма посиланнями, щоб зрозуміти, що я маю на увазі).
 
 
На першому фото я стою біля голови Гоголя на Центральному вокзалі в Києві 5 березня. В цей самий час щогодини зі столиці на Захід відправляються переповнені евакуаційні потяги. Голова Миколи Васильовича стоїть там із 2018 року. Тоді на Схід, до Маріуполя, вирушив перший GogolTrain. Троє друзів зібрали різних митців і домовились з Укрзалізницею про кілька вагонів, які вони перетворили на отакі шедеври. Тільки подивіться на це! Хотіли б проїхатися на таком диво-потязі та станцювати під техно під час поїздки? З кожним роком кількість вагонів збільшується, а географія розширюється.
 
 
Після цієї подорожі потяг прибуває до Маріуполя, і стартує друга частина фестивалю — StartUp Gogolfest ГОГОЛЬFEST, заснований Владиславом Троїцьким (фундатор всесвітньо відомого театру «ДАХ» ЦСМ "ДАХ" та фольк-гурту ДахаБраха dakhabrakha). Три дні, сповнені театральних вистав, навчальних лекцій, виставок, створення нових інсталяцій. Відчуйте цю атмосферу переглянувши підсумкове відео фестивалю 2021 року.
ГОГОЛЬФЕСТ є вершинкою айсбергу всіх соціальних перетворень.
 
Маріуполь 8 років розвивався, дивлячись війні в обличчя, і досяг успіху. З сірого міста він перетворився на один із центрів синтезу сучасної української ідентичності в міжнародному контексті. У той же час, колись драйвові Донецьк та Луганськ, під окупацією деградували до сірого «радянського» способу існування.
 
Сьогодні на Маріуполь дивиться весь світ. 80% будівель зруйновано російськими орками. Позавчора вони поцілили у театр і знищили його авіабомбою. Немовлята вмирають на руках у матерів, бо в місті немає дитячого харчування. 2358 вбитих, і це триває щодня.
Їхня ціль – не будівлі, їхня ціль – знищити дух міста та його культуру, яка процвітала протягом 8 років. Але це неможливо. Як я вже казав, маріупольці знають, в чому різниця. А 24 лютого про це, нарешті, дізналися всі українці.
 
Якщо ви запитаєте мене: «Чому культура важлива? Що таке культура для людства?» Я не зможу дати вам чіткої відповіді. Але зараз я бачу, що це частина тієї сили, яка зупинила російську орду і трощить її вже 23 дні поспіль. Це код, який допомагає десяткам націй відчувати єдність у прагненні зупинити цю війну. Я не говорю лише про українську культуру. Як сказав Владислав Троїцький: «Немає поняття української культури. Є або гарна культура — або лайно».
 
Я ніколи не був у цьому місті, і я вдячний Ukrainer та їхніми історіям, які допомагають нам краще зрозуміти свою країну. Маріуполь - це Україна!