ФЕРМА ХАДЖИДЕР НА УЗБЕРЕЖЖІ ЛИМАНУ

Сьогодення

Мальовничий берег лиману Хаджидер навесні розквітає й вабить до себе подорожніх. Той, хто тут народився і виріс, повною мірою отримує насолоду від занурення у природу Буджацького краю.

Глибочінь неба поглинає все навкруги, і кінця-краю немає цьому безмежжю. Можна нескінченно вдивлятися у хмаринки та на їх відображення у водах лиману…

Однак мукання корів та мекання козичок повертає нас на грішну землю. Рай на землі супроводжується нелегкою щоденною працею, а невтомні руки наповнюють буття молочними ріками і масляними берегами. Заради цієї насолоди варто втекти з великого міста і зануритися у сільську тишу.

Саме так і зробив Олег Іванович Пономаренко, господар на своїй, Богом даній землі.

Після школи, як і багато його земляків, Олег з села Дивізії подався на заробітки в Одесу. Працьовиті хлопці завжди знаходять собі роботу: хоч у найменшому селі, а хоч і в найбільшому мегаполісі. Наполегливий, добросовісний і впертий юнак знайшов через важку працю шлях у власний бізнес. Робота і життя в Одесі приваблювали швидкими прибутками і комфортом. Але серце кликало назад, у широкі степи, на вільні простори. Він ніколи не боявся сільської праці, тому й вирішив продовжувати традиції предків-землеробів. Тяга до рідного села перемогла, і Олег створив фермерське господарство на березі лиману Хаджидер, у малесенькому Лиманці поблизу Дивізії. Жив на дві хати: їздив з Одеси в село та в зворотньому напрямку. Але земні магніти виявилися значно потужнішими!

Любов до рідного краю, до високого неба і безкрайніх ланів перемогла. Маленьке вмираюче село почало оживати завдяки фермі та дбайливому господарю. Життя в селі – це постійна праця без вихідних і святкових днів. Олег разом з дружиною Іриною невтомно працюють у своїй господі. Удосвіта треба вставати доїти корів та кіз, годувати-напувати, організувати випас худоби. Навесні клопотів додається, адже починається час приплоду. Маленькі телята, козенята такі потішні! Окрасою господарства є страусиха, у якої почався період висиджування яєць. Однак через відсутність самця страусині яйця потрапляють на кухню. Коштує страус-кавалер, як повідомив Олег, близько 1000 доларів, і придбати його нині – дуже дороге задоволення для родини.

- Як вдалося вам пережити дворічну посуху? – цікавлюсь у господаря ферми Хаджидер.

- Звичайно, ми переживаємо такі ж складнощі, як і всі аграрії Бессарабії, - каже Олег Іванович. – Коли я тільки започаткував ферму, старі люди казали: з коровами сильно не розбагатієш, але й голодним ніколи не будеш. Працювати – от і все, що треба для нормального життя.

- А куди збуваєте молоко і молочну продукцію?

- До молока від наших корів і кіз ми ще додаємо трохи молока, яке купляємо у власників худоби в сусідніх селах, робимо різноманітний асортимент молочної продукції: кисломолочний сир, сметану, вершки, тверді сири. Наша продукція користується попитом у двадцяти одеських магазинах, ми навіть не завжди можемо у повній мірі задовольнити всі замовлення. Тобто, проблем немає зі збутом власної продукції.   

- Чи є у Лимані-Хаджидері поряд з вами сусіди?

- Так, тут постійно проживає ще четверо людей. Ми допомагаємо сусідам, бо вони вже досить поважного віку. На літо приїжджають з великого міста кілька наших односельців, насолоджуються тишею, чистим повітрям, цілющими водами та грязями лиману. Люди сюди приїздять за здоровою природною їжею: домашнім молоком, сиром, яйцями, м’ясом, овочами та фруктами. А ще сюди раз на рік навідуються земляки, щоби відвідати могилки своїх предків. Ми доглядаємо наше кладовище, ось нещодавно купили сітку за рахунок коштів, які нам надсилають колишні жителі села, огорожу встановлюємо, траву навколо покосили.

Історія

Олег та Ірина порядкують також біля сільського обеліска загиблим воїнам-односельчанам. А напередодні 8-9 травня вони відновили пам’ятник на могилі невідомого солдата, що знаходиться біля дороги від Дивізії до Білолісся. В часи війни дивізійці знайшли тіло воїна і поховали в балці, встановили там дерев’яний обеліск і огорожу. З роками пам’ятний знак вже геть зтрухлявів. І от нині тут стоїть новий пам’ятник-меморіал, освячений священником Романом та його помічниками-прихожанами. Подружжя Пономаренків сердечно дякує за допомогу всіх причетних до цієї події. Вони доглядатимуть і за цим пам’ятником.

Дбайливе ставлення до навколишнього середовища – відмінна риса Олега та Ірини. Вони своїми справами доводять безмежну любов до рідного краю, до його історії, сьогодення та майбутнього.

Ось, наприклад, візитівка села Лиман-Хаджидер – автобусна зупинка. Вона охайно побілена, подорожуючі можуть спинитися на хвилинку, заховатися від спекотного сонця або раптової зливи.

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

Мрії про майбутнє

Олег мріє облаштувати неподалік від зупинки криницю з джерельною водою і пункт відпочинку. Він чудово розуміє, наскільки привабливим для туристів може стати його рідне село. Тут в криницях є питна вода, безперебійно працює водопровід, є електрика, дорога з твердим покриттям через усе село, і доріжка з каменю аж до самого лиману. Є такі хати, що продаються, і в них можна жити. Тільки от покупців поки що нема. І туристів малувато.

Однак подружжя Пономаренків сподіваються облаштувати пристойне житло для подорожніх, які мали б змогу зупинитися на деякий час, полюбуватися на природні принади Хаджидеру, зловити на вудку рибку в лимані, спробувати на смак запашні марабельки чи яблучка просто з дерева, скуштувати смачного сиру з домашньої ферми, подоїти козу чи корову, випити кухлик теплого парного молочка з пінкою і вдосталь насолодитися безмежністю Буджацького краю.

У забутому селі Лиман-Хаджидер всього лиш з одною вулицею, що наче два крила розкинулася обабіч розбитого шляху до Одеси, є що подивитися. Фермер Олег Пономаренко збирає раритетні знаряддя сільськогосподарської праці минулого та позаминулого століття, цікавиться історією, підтримує ідеї земляка-краєзнавця з Дивізії Василя Яковича Трофименка відновити історичну пам’ять цієї локації, створити сільський музей та відкрити невідомі сторінки і туристичні стежки для місцевих і для гостей.

Туристичні магніти насправді знаходяться у нас під ногами, над головами, на відстані руки. Просто ми ці принади ще не навчилися помічати і відчувати: на дотик, на смак, на запах, на слух, на погляд…

Але у мене є чудова новина: неймовірні люди Олег та Ірина власним прикладом доводять реальність любити рідну землю, жити в гармонії з природою, випромінювати оптимізм і дарувати його нам з вами.

Мільйони туристів з року в рік збагачують економіку Європейського Союзу. Настав час і для нас запрошувати європейців в українське село. Відкриваймо Україну разом!

Вікторія Алєксєєнко

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підписуйтесь на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram