"Ми збудуємо нову Україну: сильну, потужну, вільну"

"Ми збудуємо нову Україну: сильну, потужну, вільну"

Тарас Апонюк - скромний і не дуже говіркий татарбунарський парубок за своїх 26 років стільки пережив драматичних, трагічних і буремних подій, що деякі 50-60-річні чоловіки за все своє життя не побачили й не відчули.
Він - один з героїв-добровольців Бесарабщини, який у складний для України час веселе студентське життя змінив на нелегкі випробування і пішов захищати державу у лавах добровольчих дружин.

У червні 2014 року, після буремних подій на Майдані, а згодом після трагедії 2 травня в Одесі, Тарас Апонюк вступив до лав Батальйону особливого призначення МВС "Січ", пішов захищати Україну від російського агресора. Потім був Добровольчий батальйон ОУН, в який парубок потрапив у січні 2015 року. Там Тарас отримав перше бойове поранення: осколком від 82 мм міни перебило артерію на стегні. Згодом, після того як батальйон почали розформовувати, а Тарас повернувся з госпіталя, саме тоді він кілька тижнів послужив у Карпатській Січі. Зрештою пішов у армію, три роки служив у першому батальйоні 79 ОДШБр, отримав друге бойове поранення під Авдіївкою в квітні 2015 року, яку вважає "дрібною подряпиною" від ВОГа. За роки російсько-української війни Тарасові Апонюку доводилося втрачати побратимів, мерзнути в холодних сирих окопах, потерпати під градами і гаубицями противника.

ТАРАС АПОНЮК ділиться спогадами:
"Я ніколи не забуду про ті шалені роки, про тих людей, які віддали своє життя, про той чин, який ми творили... Не маю права здатися, забути, покласти руки. Не можна зганьбити ту кров, яку пролили Антон Цедик, Мирослав Мисла, Роман Гульченко, Владислав Дюсов. Кращі побратими, кого я знав, справжні герої духу, Герої Української нації.
Хтось скиглить: "коли закінчиться війна?", сидячи в себе вдома, в теплі і затишку розмірковує про те, що дала йому ця країна, і думає, що він нікому нічого не зобов'язаний...
А я скажу так: ми збудуємо нову країну, сильну потужну незалежну і свобідну. Ми відіб'ємо Донбас, звільнимо Донецьк і Луганськ, заради чоловіків, які віддали свої життя, заради пролитої крові.
Бо у всіх цих подіях гартувалась і нині гартується нова українська хоробра молодь, билася, змагалася, проливала власну кров, але не здавалася. Вихована у вогні палаючого Майдану, загартована залпами ворожої артилерії. Ми серед вас - молоді, відважні, спраглі. Ми маємо за що битися, вмирати, перемагати і ще наш час настане. Нехай сьогодні ми розкидані, розрізнені. Але ми знову об'єднаємося, щоб звершити визвольні змагання у новітній історії нашої держави, які почалися 21 листопада 2013 року. Слава Україні!"


***
Згодом Тарас повернувся до цивільного життя. Він успішно закінчив Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, отримав диплом магістра, за фахом - історик. Повернувся додому, в Татарбунари. Але побачив байдужість та розбещеність своїх земляків. Воювати за справедливість з тими, хто живе, ходить, існує поруч у зовсім іншій реальності - не має сенсу.
Молодий воїн і нині готовий до бою з агресором, якому сниться загарбати нашу благословенну і багатостраждальну Українську землю. Тарас Апонюк знову бере зброю і стає до лав захисників Вітчизни. Боронити рідну землю від російських варварів - головне завдання, яке ставить собі Тарас Васильович Апонюк - воїн за покликанням, історик за професією, вільна людина і справжній громадянин України.
Хай щастить вам, сильні озброєні люди України! Перемоги над загарбниками і Божої ласки! Повертайтеся з перемогою живі й неушкоджені!
Зі святом вас, герої України!
Вікторія Алєксєєнко.

 Фото з архіву Тараса Апонюка.

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram