«Діти говорять голосами дорослих». Інтерв'ю з режисеркою спектаклю «Украдене щастя» Уляною Антонюк

Арциз 02 березня 2023

Дар'я Болгова

"Украдене щастя" - це четвертий спектакль театральної студії "За моїми лаштунками", режисеркою якого є Уляна Антонюк. Попередні три прем'єри - "Дешеві драми", "Вчорашнє літо" та "Мельпомена" - вже встигли здивувати глядачів своїм талантом та професіоналізмом. Але "Украдене щастя" виводить театр на новий рівень завдяки талановитій молодій команді акторів та майстерності режисерки.

У цьому інтерв'ю ми поговоримо з Уляною про те, як вона створювала цей спектакль, які були складнощі, чим «Украдене щастя» відрізняється від минулих її постанов та про те, як вона розвиває свій творчий потенціал у сучасному театрі.

Важливо зазначити, що 4 березня відбудеться, скоріш за все, фінальний показ спектаклю «Украдене щастя». Якщо Ви хочете забронювати місця, звертайтеся за номером +380963104741 (Юлія).

- Нещодавно відбувалася прем'єра "Украденого щастя" у Вашій театральній студії. Розкажіть, як виникла ідея створення саме такої постанови? Чим вона особлива в порівнянні з минулими?

- "Украдене щастя" - це моя перша вистава українською мовою, це для мене новий рівень, який максимально був нелегким, бо треба було дуже швидко перетнути межу своєї зони комфорту та розпочати роботу над українськомовною виставою. Більш того, треба було зробити її такою, щоб вона була ідеальна як з моїх вуст режисера, так і з вуст акторів. Перехід на українську мову був складним завданням, але ще важчим було те, що в нашій країні війна. Ідея створення такої постанови виникла тому, що мені дуже подобається твір Івана Франка "Украдене щастя", але ідея любовного трикутника у кульмінації мене не задовольняла. Тому я вирішила повністю написати другу частину вистави сама і пояснити, що це адаптована історія. Щастя було вкраде не тим, що просто хтось когось вбив або що у когось прийшла чи пройшла любов. Щастя було вкрадене тим, що у героїв забрали мир і почалася війна. І мир в них забирає їхній же творець, їхній же режисер, бо над образом Джульєтти, над режисером-постановником стоїть Темна Сила. В минулому головна героїня дуже сильно любила її (цю Силу – ред.), але виявилося, що ця ж Темна Сила ледь не погубила Джульєтту. А зараз приходить до неї посеред її ж вистави для того, щоб знов забрати на свою сторону і зробити так, щоб світ був у темних руках. Ця вистава відрізняється від минулих, по-перше, тим, що вона йде 2 години, а, по-друге, що вона дуже складна, в ній дуже багато героїв. Над виставою працювало 25 акторів, а також світлорежисер та гример, тобто нас було приблизно 27. Навіть "Мельпомена", минула вистава, мала в собі 22-23 особи, а тут ми прямо б'ємо всі рекорди, тому, я і вважаю, що вона особлива саме кількістю, якістю та подачею цього спектаклю.

- Який був найбільший виклик для Вас як для керівника театральної студії в нашому маленькому місті?

- Виклик - як і для всіх інших театрів, не тільки в маленьких, але й у великих містах - війна. Повітряні тривоги, відсутність електроенергії, збої в постачанні електроенергії, відключення по графіку і без графіка ДТЕК. Також треба розуміти, що ми живемо у часи, коли масові різного роду культурні заходи стоять під великим питанням, бо не завжди доречно проводити їх, коли десь гинуть люди. Але треба було це все спланувати так, щоб продумати, що робити, якщо не буде світла (генератори), якщо буде повітряна тривога і взагалі, все що можна і не можна. Я щиро вдячна нашому креативному керівнику Гуцан Галині Іванівні за те, що вона взяла на себе усі ці організаційні моменти. І поки я готувала акторів, готувалася сама як акторка і режисерка, готувала сцену, вона займалася питаннями щодо освітлення, щодо генераторів, щодо розміщення гостей за списками, бо в кожного було своє бронювання. І я дійсно дуже вдячна їй, що вона взяла на себе найтяжчий такий момент щодо проведення в нашому Арцизі такої масштабної вистави, яка можлива не тільки для камерної сцени, а й для великої.

- Якими досягненнями та успіхами Вашої театральної студії пишаєтеся найбільше?

- Я пишаюся абсолютно кожним своїм актором. В мене дуже багато новеньких, і вони, як кажуть, пройшли шлях "пліч-о-пліч", "нога-в-ногу" з тими, хто вже третій рік в студії. І вони не гірше зіграли, вони зіграли на максимально професійному рівні. Я пишаюся тим, що в нас професійний склад акторів, професійний підхід до таких деталей, як освітлення, музика, декор, грим, костюми. Я пишаюся тим, що усі мої актори викладаються на 100%, і кожен дуже серйозно підійшов як до свого образу, так і до допомоги іншим акторам. Я взагалі пишаюся тим, що ми вже виходимо на новий рівень театру, до нового підходу та до актуалізації сучасних проблем, питань та ідей.

- Чого на сьогодні не вистачає Вашій студії? Що ви б хотіли змінити?

- Ми все творимо своїми руками, і казати, що чогось нам не вистачає, я не буду, бо ми робимо все так, як можемо. Якщо нам щось і треба, то ми 100% знайдемо вихід: знайдемо, створимо, придумаємо. Як кажуть, "Якщо сильно захотіти, можна в космос полетіти". Тому я вважаю, що змінити я б хотіла тільки те, що на дворі війна, а все інше ми витримаємо, вистоїмо і зробимо так, як нам треба. З будь-якої ситуації завжди є вихід.

- Чи змінилася тематика та настрій вистав через війну в Україні?

- Ще на початку війни ми ставили виставу "Мельпомена", яка не була пов'язана з тематикою війни. Вона готувалася ще до воєнного стану, і нам її прийшлося презентувати вже під час війни. Але зараз нам хочеться говорити про проблему війни, нам хочеться порушувати цю тему через символізм, через креатив, через театральне переосмислення. Сказати, що наш настрій і тематика змінилася, ми не можемо, бо завжди були драматичним театром з акцентом саме на драму і настрій не змінився (посміхається), комедії ставити ми не почали, але більш серйозно пройшла кропітка праця, бо підхід до таких тем дуже виважений. Ми почали розбирати все детально, у дуже акуратній формі підійшли до відтворення тематики війни на сцені нашого камерного театру.

- Чому, на Вашу думку, театральна діяльність важлива для культурного розвитку Арциза?

- Взагалі, будь-яка театральна діяльність важлива, не тільки в Арцизі, а й в будь-якому великому або маленькому місті. Театр - це мова культури. Через призму театру можна передусім надати глядачу якусь думку, ідею, поговорити з ним і зрозуміти реакцію на ці слова. І я вдячна нашим глядачам, які чудово сприймають нашу позицію, нашу тематику і те, що ми хочемо сказати цією виставою. Наш глядач завжди скаже нам "дякую" і ми їм теж кажемо «дякую». Наша театральна студія важлива, тому що підліткам треба десь розвиватися, йти вперед до чогось нового, до системи пізнання світу та в першу чергу свого міста. Як кажуть: «Діти говорять голосами дорослих». І мої діти вже реально на сцені - не діти, вони бездоганні актори, які розуміють все через призму дорослості. Арцизу треба розвивати культуру, і театр повинен стояти на високому рівні для того, щоб робити культуру важливим аспектом. Зараз на усіх фронтах нашої країни ідуть бої… і на культурному фронті вони теж проходять. Треба вистояти будь-які бої дуже достойно, гарно та чесно. Скажемо так, що наш культурний фронт 100% вистояв вже дві битви, бо на передпрем'єрі й прем'єрі були свої моменти, й ми вистояли. Мої актори - це справжні герої та бійці, які прийшли до своєї перемоги. Я ними дуже сильно пишаюся і дуже сильно їх люблю.

- Які плани на майбутнє у театральній студії Ви маєте наразі?

- Скажу чесно, після четвертої прем'єри хочеться зробити переосмислення і надихатися чимось новим, бо у кожній моїй виставі є дуже багато символізму, і хочеться знайти якесь нове художнє самовираження, знайти якийсь новий напрямок і експериментувати, разом з тим хочеться бути наразі актуальними, говорити про все і надихати наше місто на те, щоб мешканці приходили на вистави, дивилися на неймовірно талановиту молодь і просто розуміли, що саме через призму культури можна говорити про важливі речі. Я вдячна всьому колективу Арцизької міської публічної бібліотеки за підтримку, я вдячна своїм акторам, я вдячна Всевишньому режисеру за те, що колись він дав мені можливість стати театральною мамою для театральної студії "За моїми лаштунками".