Дорога до Європи: лист українки, що виїхала за кордон

Дорога до Європи: лист українки, що виїхала за кордон


24 лютого 2022 року війна увірвалась в життя кожного українця неочікуванно і неминуче. Все змінилось в один момент і ніколи не стане колишнім. Заповітні мрії втратили сенс, прийшло переосмислення цінностей, важливим стало життя і здоров'я близьких.
Мої батьки були налякані. В сусідній будинок потрапив снаряд і зруйнував його. Кожну ніч вони проводили в укритті, виснажені і стомлені. За моїм проханням друзі вивезли батьків до Німеччини. Тоді я вирішила слідувати за ними. Рішення прийняла серцем, вже зранку почала збиратись. Мені знадобилось дві доби, щоб вирішити усі питання і зібрати речі.
З досвіду можу порадити брати з собою гроші в євро або покласти гривні на карту українського банку. Важливо щоб карта була з чіпом! Карти з магнітними смугами в Европі не працюють.

О 6 ранку з Арцизу відправляється маршрутка на Ізмаїл. Нею я і вирушила назустріч "пригодам".
Я дізналась, що з Ізмаїлу ходить катер на Орлівку, де облаштовано все для прийому біженців. Він іде зранку і я дуже розраховувала потрапити на нього. Та сталось не так, як бажалось. Мені судилось цілий день насолоджуватись затишними видами Ізмаїлу. Це дуже красиве місто, але зрозуміло, що краще приїжджати до нього в мирний час. Я погуляла містом, зайшла в кафе, де повноцінно пообідала і намітила план подальших дій.
Потрібно було залишитись на ніч. І я звернулась до Міського ценру допомоги та взаємодії за телефонами 067 7738608 та 097 6898921. Вони надають житло на кілька днів.


Повернулась я на Ізмаїльський морський вокзал о 7 ранку. Саме звідти йде катер або автобуси (якщо людей небагато) до кордону з Румунією. Краще прийти не пізніше, тому що кількість місць обмежена. Коли їхала я, усі бажаючі змогли сісти в автобуси.
До паромної переправи Орлівки ми їхали до години. І ще біля години проходили погранконтроль усі ті, хто приїхав цими автобусами. З біометричними паспортами проходили дуже швидко. Для тих, у кого були українські паспорти і свідоцтва про народження, робили переклад на румунську мову. Це займало деякий час. Але усі українці проходили без перешкод.
Паром рушив близько 10:40. Ми швидко дістались іншого берега і відчули на собі румунську гостинність. Я не могла спостерігати без сліз, як назустріч нам виходили дівчата і юнаки з тацями гарячого чаю та бутербродами. Маленька дівчинка роздавала іграшки дітям.
Я взяла з собою свою кішку, тому що вона багато років живе зі мною і ми звикли бути разом. Волонтери побачили Марусю і запропонували їжу і все необхідне для домашніх тварин. Там були переноски, поводки, мисочки, різноманітна їжа, піддони для туалету та наповнювач. Так як їхала я далеко, взяла кілька консервів, все інше у мене було.

Румунський кордон ми пройшли без перешкод. Румуни зробили все, щоб спростити для українців цей перехід. Кішка не викликала ні в кого запитань, але викликала увагу папараці. Їй виказували захоплення, фотографували і просили погладити. В подальшому Маруся спокійно перетнула чотири кордони і, навіть дуже сподобалась німецькому поліцейському.

Після кордону нас знову чекали волонтери. Вони запропонували нам пройти у великі теплі палатки, зареєструватися, куди їдемо, і чекати на транспорт. Румуни організували перевезення українців до сусідніх країн або до Бухаресту.
Чекали ми в опалювальних палатках години чотири. Там було все необхідне: гаряча їжа, теплі пледи, ліжка, столи зі стільцями, товари для немовлят, іграшки для дітей, їжа і аксесуари для тварин. Гарячі напої (кава, чай).
Назвали моє прізвище і мене провели до комфортабельного мікроавтобусу. Ми вирушили до Бухаресту.

Я їхала і відчуття вдячності до усіх людей, що не залишились байдужими до української біди, наповнювало мене. Не полишає мене і зараз відчуття вдячності до українців, що об'єднались і спільними зусиллями допомагають один одному.
Продовження буде...

 Ірина Артюх

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram