27 жовтня. Пам'ять преподобної Параскеви-Петки Сербської

Свята Параскева народилася в Сербії, поблизу міста Калліократія, у селі Епіват. Батьки її були благочестиві люди: вони неухильно виконували всі Божі заповіді і славилися всюди своїми милостинями. Окрім дочки Параскеви був у них син. Його віддали в училище, а дочка виховувалась у домі своїх благочестивих батьків. Брат Параскеви, коли вже був навчений Святому Письму, за згодою батьків, прийняв постриг під ім'ям Євфимій. Євфимій згодом був єпископом у Мадіті, де прославився доброчесним життям і за життя і після смерті створив безліч чудес.

 

Після смерті своїх батьків Параскева почала проводити життя, повне скорбот. Наслідуючи старанно життя святих, вона умерщвляла постом і бдінням своє тіло і поневолювала його духу. Параскева не бажала довго жити в багатозаколотному світі цьому, і покинувши все мирське, зникла від світу і, досягнувши Йорданської пустелі, почала проводити там рівноангельське життя. Наслідуючи Боговидця пророка Іллю та Іоанна Хрестителя, вона харчувалася тільки пустельними злаками, вживаючи їх притому лише в малій кількості, і то після заходу сонця. Поступово знемагаючи, то від спеки, то від холоду, вона звертала свої погляди лише до Єдиного Бога.

 

Коли преподобна Параскева перебувала в пустелі, лукавий ворог позаздрив її чеснотам і намагався мріями і привидами налякати її. Багаторазово перетворюючись на різних звірів, він прямував на святу, щоб створити для неї перешкоду на шляху подвигів. Але добра Христова наречена Параскева за допомогою - знамення святого хреста, - відганяла ворогів і розривала, як павутиння, всі підступи диявола, і зовсім скинула його.

 

Одного разу вночі Параскева, після довготривалого вже перебування в пустелі, як завжди, з розчуленням простягаючи руки до неба, стояла на молитві. Раптом, в образі пресвітлого юнака, вона побачила ангела Божого, який, підійшовши до неї, сказав:

- Залиш пустелю і повернися до своєї батьківщини, бо там належить тобі залишити тіло на землі, а душею перейти до Господа.

Преподобна, проникнувши у смисл бачення, зрозуміла, що в ньому позначається Божий наказ. Вона раділа з того, що близький час відходу від тіла, але їй шкода було розлучатися з пустельним усамітненням, бо ніщо так не очищає душі і не наближає її до Первообразу, як пустеля і безмовність. Однак, підкоряючись волі небесній, преподобна залишила пустелю і вирушила в дорогу.

 

Прибувши до царюючого граду Константинополь, вона увійшла там у прекрасний храм Премудрості Божої, також побувала і у Влахернській церкві і, вклонившись перед чудотворною іконою Богоматері, пішла в Єпіват, де прожила деякий час, не змінюючи свого звичайного пустельного подвигу, – посту та молитов.

 

Коли ж настав час її відходу до Бога, Параскева помолилася старанно за саму себе і за весь світ і під час молитви передала Богові свою блаженну душу. Тіло її було поховано віруючими, за християнським звичаєм, але не на спільному цвинтарі, а як тіло мандрівниці, яка нікому не сказала про себе, звідки вона.

 

Бог, який захотів прославити Свою угодницю, через багато років, відкрив мощі її за наступних обставин. Біля того місця, де була похована преподобна, у подвигах безмовності на стовпі трудився стовпник. Сталося, що туди ж було викинуте хвилями тіло якогось корабельника, який захворів під час плавання на тяжку хворобу і помер. Від цього трупа почав виходити задушливий сморід, так що по тій дорозі неможливо було й проходити; сморіда цього не міг стерпіти навіть і стовпник, що трудився біля того місця, і він змушений був зійти зі стовпа. Тому він наказав викопати глибоку яму і закопати в ній труп. Коли робітники копали яму, то вони здобули нетлінне тіло, що лежить у землі, і сильно здивувалися цьому. Але оскільки робітники були люди недосвідчені і необізнані, то на те, що трапилося, не звернули ніякої уваги, як на малозначну і нікчемну справу. Вони міркували так між собою:

– Якби це тіло було святе, то Бог відкрив би його за допомогою якихось чудес.

З цими думками вони знову засипали нетлінне тіло землею, кинувши туди ж і смердючий труп, а потім пішли додому.

З настанням ночі один з них, Георгій, молився Богові у своєму домі. Заснувши під ранок, він побачив уві сні якусь царицю, що сидить на пресвітлому престолі, а навколо неї стоїть безліч світлих воїнів. Обійнятий страхом і, не маючи сили дивитись на цю царську велич і славу, Георгій упав на землю. Тоді один із світлих воїнів, взявши Георгія за руку, підняв його і сказав:

– Георгію! Навіщо ви так знехтували тіло преподобної Параскеви і разом з ним поховали смердючий труп? Негайно візьміть тіло преподобної і покладіть його в гідному місці, бо Бог захотів прославити на землі рабу Свою.

Також та світла цариця сказала йому:

- Поспіши вийняти мої мощі і покласти їх у гідному місці, бо я не можу більше терпіти смороду від того трупа. Бо я людина, і батьківщина моя Єпіват, де й тепер ви живете.

 

Тієї ж ночі було таке ж видіння і одній благочестивій жінці, на ім'я Євфимія. Вранці вони обидва розповіли всім про те, що побачили. Почувши це, благочестивий народ вирушив зі свічками до мощей преподобної Параскеви і, з благоговінням вийняв їх із землі.

 

Святі мощі з торжеством були покладені в церкві святих апостолів Петра і Павла, в селищі Єпіват, де, за молитвами святої Параскеви, від її мощей подавалися багато зцілень хворим: сліпі прозрівали, кульгаві починали ходити і всі недужі і біснуваті отримували здоров'я.

 

 

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram