25 листопада. Пам'ять святителя Іоанна Милостивого патріярха Олександрійського

Святий Іоанн киприянин був родом, син князя Єпифанія, вихований з юності в доброму, мав закорінений у своєму серці страх Божий, що став йому початком премудрості. Ввійшовши в літа, примушений був батьками взяти жінку і народив із нею дітей. Але невдовзі спершу діти померли, по тому дружина вслід за ними пішла — так Бог зволив, щоб Іоанн позбувся рабства плотського, а прийняв життя духовне, вільний відтак став, дякуючи Богові.

І відтоді без будь-яких перепон почав служити старатливіше Господу, в частій управляючись молитві і в усіх богодогідних справах, а найбільше милосердний та милостивий був до всіх, хто у злидарстві бідував. Завдяки таким добродійностям прославляв його Бог поміж людей і не тільки від рівних йому, але і від царя був пошанований та славлений. І коли престол Олександрійський без пастиря став, цар Іраклій, за Божим уладженням, пошанував цього Іоанна тим саном, і, хоча він і не бажав, одначе схилився прийняти освячення і став пастирем Олександрійської Церкви.

На початку пастирства свого прикликав економів церковних і доручив їм, кажучи: "Пройдіть усе місто і перепишіть мені панів моїх". Запитали його економи: "Хто є панами твоїми, владико!" Відповів патріярх: "Їх-бо ви убогими і жебраками називаєте, ото і є пани мої, можуть-бо мене прийняти під вічні покрови і подати всіляку поміч до спасіння". Пішли-бо економи і переписали всіх убогих, скільки їх на вулицях, і в больницях, і на гноїщах перебувало, і було число їхнє сім тисяч і п'ятсот, і всім тим Іоанн святий постановив од маєтків церковних денний оброк на прохарчування.

У той час перси воювали Сирію і святий град Єрусалим спалили, і взяли чесне дерево святого хреста, і багато християн у полон відвели. Тоді блаженний Іоанн послав кораблі із пшеницею та золотом викуповувати полонян і допомагати тим, що в бідах пробували, і багатьох таким своїм милосердям од полону та вуз на свободу вивів і від бід збавив. А оскільки не кожен міг приходити й приступати до нього безборонно, бо не про кожного, хто до нього приходив, раби його звіщали, через те вибрав собі два дні на тиждень, середу і п'ятницю, в які з деякими чесними [людьми] при церковних дверях сидів, даючи кожному, хто бажав, безборонний до себе прихід, потреби його вислуховуючи, суперечки, що між братією траплялися, розсуджуючи, і говорячи: "Коли мені до Господа Бога мого завжди безборонний є прихід, і бесідую, молячись до Нього, і прошу в Нього, чого хочу, то пощо не маю дати ближньому своєму безборонного приходу до мене", — нехай звістить мені свою кривду й потребу і просить у мене, чого хоче. Належить боятися Того, хто сказав: "Якою мірою будете міряти, такою відміриться вам". Коли ж траплялося блаженному, що до нього, коли так сидів, ніхто не приходив, ніхто не просив чогось у нього, тоді скорботний уставав і зі слізьми заходив у дім свій. Іноді його запитували деякі, пощо нарікає й печалиться. Відповідав їм: "Тепер смиренний Іоанн нічого не здобув ані не приніс Богові за гріхи свої".

Звістили йому якось будівничі церковні, що якісь дівиці, добре одягнені, посеред убогих стоять, милостині просячи, і запитали його: "Чи належить подавати милостиню тим дівицям, як і іншим жебракам?" Відповів патріярх: "Коли Христові ви є раби і смиренного Іоанна послушники, то подавайте, як Христос повелів, не дивлячись на лиця, ані не запитуючи про життя тих, що від вас беруть; знайте, що не своє даємо, але Христове, даваймо ж, як Він повеліває. Коли ж гадаєте, що не стачить маєтка церковного на таку численну милостиню, я вашого маловір'я не хочу бути причасником: вірую ж Богові, що коли б від усього всесвіту убогі прийшли до Олександрії, милостиню від нас узяти бажаючи, і тоді не обіднів би той маєток церковний".

Так той пастир навчав словесних овець і управляв Христовою Церквою. Повстали ж перси на ту країну, і потреба настала відпливти йому кораблем до Константинограду — послухав-бо Того, Котрий сказав: "А коли вас будуть переслідувати в одному місці, утікайте до іншого". І тоді із Олександрії відплив, і дорогою запав у хворобу й побачив якогось мужа, що явився йому — тримав той золотого скипетра і сказав: "Цар царів кличе тебе до Себе!" Від цього пізнав святий, що вже наблизився кінець його. Приплив-бо до Кипру, де була його вітчизна, і не міг рушити в подальшу дорогу, тож зайшов у місто своє Аматунт і з миром відійшов. Умираючи ж, сказав: "Дякую тобі, Господи Боже мій, що Твоє Тобі сподобив принести мені і що від світового добра нічого мені не залишилося, тільки третя частина срібляника, але й те повеліваю, хай буде віддано жебракам. А коли поставлений був єпископом Олександрійським, знайшов у моїй єпископії близько восьми тисяч літрів золота від приносів боголюбних, більше десяти тисяч літрів зібрав — і все віддав Христові, Йому ж бо й душу свою віддаю тепер". Похований був блаженний у тому ж рідному своєму місті, у молитовнім домі чудотворця Тихона, поміж двох тіл якихось єпископів, що вкупі лежали, але коли хотіли покласти з ними святого Івана, тіла оті, ніби живі, розсунулися, розділившись одне від одного, а поміж себе дали місце Іоанновому тілові. Це чудо всі, хто там був, на очі бачили і, дивуючись, прославляли Бога.

✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!

 «Кут огляду» ближче до читача!

✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в  Instagram