17 жовтня. Пам'ять блаженного Варфоломія Чигиринського
Народився блаженний Варфоломій 7 вересня 1870 року в сім’ї, яка мала родове прізвище Матюшенко. Дитинство його пройшло поблизу Свято-Троїцького Чигиринського монастиря.
Історія не зберегла відомостей про дитинство і юність його, але те, що сталося з Варфоломієм на Великдень, докорінно змінило все життя цієї людини. У віці 17 років Варфоломій разом з однолітками, в день Світлого Христового Воскресіння, грав біля гойдалки. Під час катання у юнака відірвалася підошва чобіт. Варфоломій поспішив додому і почав лагодити своє взуття. Засмучений подіями, хлопець ударив по підошві чобота, і в цей момент у будинку пролунав сильний гуркіт грому, блиснула блискавка, і з’явився вогонь з димом. Свідками цієї події стали батьки Варфоломія, вражені побаченим. Що ж у той момент відкрилося самому Варфоломію, він ніколи і нікому не розповідав, але те, що відбулося, докорінно, назавжди змінило все життя молодої людини.
Варфоломій добровільно відмовився від батьківського дому та оселився у богодільні Свято-Троїцької обителі. Одягався з цього дня Варфоломій тільки у старий, обірваний одяг, у спеку і завірюху ходив простоволосий і босий. Постійно обвішувався невідомого призначення барахлом і дірявими мішками, набитими камінням і всякою всячиною, а в руці носив палицю. На розмови ні з ким не йшов, здебільшого мовчав, а якщо висловлювався, то стрімко і ніби невиразно, або навпаки – говорив цілком спокійно і ясно, але при цьому дуже коротко. Часто бачили, як він сидів на землі та про щось бурмотів сам собі.
Спочатку насельниці монастиря та місцеві жителі сприймали Варфоломія за людину нещасну, приречену тягнути гірку долю божевілля. Тим більше, що він усіляко уникав здорового ставлення до себе, відштовхуючи показною дурістю та неподобством. Діти часто дражнили старця, насміхалися, закидаючи камінням та мотлохом. Собаки дико гавкали й, накидаючись, роздратовано переслідували. Варфоломій же приймав усе це з насолодою, вважаючи для себе бажаним бути зганьбленим усіма і навіть тваринами.
Але згодом до дивацтва старця звикли. Його промовами та діями перестали спокушатися, і навпаки, стали передавати один одному їхній пророчий зміст. Пізніше не лише ченці, а й люди, що приходили до обителі, почали відзначати, що Варфоломій людина особлива і Божа. Здебільшого почали звертатися до нього на «Ви», іменуючи отцем Варфоломієм. Багато хто став приходити до нього за порадою і просячи молитов.
Реакція старця на людей була непередбачуваною та різноманітною. Насамперед він уникав будь-якої людської слави й ні від кого не приймав жодної похвали. І як тільки помічав в інших хорошу думку, відразу намагався її знищити, одягаючись в маску ще більшої дурості й безумства. Милостині, які йому приносили, він найчастіше приймав, а потім роздавав на свій розсуд. Але, бувало, гнівався і сердито відкидав. Іноді навіть викидав гостинець собакам – гидуючи ним, наче нечистю. Особливо не терпів Варфоломій подачок «на ворожіння», з якими багато разів приходили до нього деякі далекі від істинної віри люди, вважаючи його віщуном і провісником.
Особливою пошаною користувався Варфоломій у настоятельки Свято-Троїцької обителі ігумені Антонії (Гурової) (1888-1910 рр). Ігуменя Антонія постійно спілкувалася з Варфоломієм, він регулярно харчувався за ігуменським столом. Вона часто брала старця з собою у поїздки та тримала біля себе під час приймання великих гостей.
Ночами Варфоломій, як правило, віддалявся в поле за межі Чигирина для молитви. Там він іноді траплявся на очі випадковим свідкам, які бачили його у відкритому полі, коли він стояв навколішки.
Історія зберегла безліч передбачень Варфоломія та молитовної допомоги. Так, у 1907 році у Свято-Троїцькій обителі освячували новий Спасо-Преображенський храм. Насельниці щиро раділи цьому торжеству, а Варфоломій стояв осторонь і, відвернувшись, бурмотів: «Молодець, матінко! Собаки прийдуть – зруйнують». Згодом, у 1932 році, храм було зрівняно із землею.
До середини 20-х років життя Свято-Троїцької обителі практично зупинилося. Від обителі залишилося лише маленьке молитовне вогнище – група черниць на чолі з настоятелькою – ігуменею Рафаїлою (Тертацькою). Сестри тулилися у будиночку на вулиці Дворянській міста Чигирина. Вночі 26 серпня 1926 року Варфоломій схвильовано постукав у вікно: «Матушко Рафаїло, тікай! За пів години – тобі смерть!» Ігуменя відповіла: «На все Божа воля. Я сестер не залишу». Через деякий час у будинок увірвалися безбожники і, поглумившись над ігуменією, закопали ще живою. Нині ігуменя Рафаїла (Тертацька) прославлена в лику святих.
Після остаточного закриття обителі Варфоломій втратив місце постійного притулку. Тепер життя його стало ще більш мандрівним і важким. Безбожна влада всіляко переслідувала подвижника, влаштовувала йому арешти і лякала в’язницею. Варфоломій почав блукати по довколишніх селах, продовжуючи своє подвижницьке життя. Передбачаючи затоплення сіл при створенні Кременчуцького водосховища, він бігав по селах і кричав: «Вода! Вода!», – показуючи у бік Дніпра. У деяких храмах та обителях Варфоломій відкрито порушував правила поведінки, а невдовзі ці святині закривалися чи зазнавали руйнування та знищення.
Два останні роки життя Варфоломія пройшли в селі Полудніївка Чигиринського району, де йому дала притулок родина О. Гончаренка. Але й там влада не давала старцеві спокій. Відправили його до Києва, до Кирилівської психіатричної лікарні. Через деякий час Варфоломій, побитий і дуже слабкий тілесно, повернувся назад у село. Згодом влада ще неодноразово піддавала подвижника арештам і направляла до Черкаської в’язниці.
В останні місяці свого життя старець передбачав страшні події майбутнього голоду та майбутньої війни. Вдень він виходив у поле і копав там ями, а вночі молився та кричав: «Бачу хрести. Багато хрестів!» Варфоломій помер тихо та мирно 17 жовтня 1931 року. Боголюбний люд з повагою зберігав у пам’яті подвижницьке життя Варфоломія, його мудрі повчання, благословення та передбачення. Багато років із дому в дім передавалася його єдина фотографія, яка зберігалася поруч із образами. Місце поховання старця шанувалося людьми з моменту похорону, і багато хто йшов до нього на могилку зі своїми проблемами та прикростями. Незважаючи на безбожний період, збереглося безліч фактів допомоги молитвами старця.
20 лютого 2009 року, з благословення митрополита Черкаського та Канівського Софронія, ігуменею Чигиринського монастиря Катериною (Калашник) та духовенством останки блаженного Варфоломія були перенесені із села Полуднівки та перепоховані на території Свято-Троїцького жіночого монастиря міста Чигирина.
24 червня 2012 року було знайдено мощі блаженного Варфоломія, які були перенесені до церкви святого апостола Варфоломія Троїцької обителі.
✅ Стань частиною спільноти «Кут огляду» в facebook та запроси друзів!
«Кут огляду» ближче до читача!
✅ Коротко і по суті. Підпишись на наш Telegram-канал
✅ Підтримай нас в Instagram