Еміграція з України: які наслідки?

Люди мігрують з одного місця в інше ще з доісторичного періоду. Причини тому різні: пошук кращих умов життя, роботи, переїзд через природні катаклізми тощо. Але наразі в Україні основною причиною еміграції стала війна. 18 грудня у світі відзначають Міжнародний день мігранта, бо саме в цей день в 1990 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав всіх мігрантів і членів їх сімей. Що розповідають українські емігранти, які виїхали через війну? З якими проблемами вони зіткнулися та чи повернуться в Україну? Збільшення міграції у будь-якому виді також значно змінює ситуацію в регіонах, зокрема й в економічному плані. Чим же еміграція може загрожувати Україні?

Еміграція до і після повномасштабного вторгнення рф. Повернення до України

Проблема виїзду закордон українців не нова: вона набула масштабного розголосу ще у 2017 році, коли Інститут домеграфії та соціальниї досліджень НАН України почали казати про щомісячний від’їзд українців закордон у розмірі 100 тисяч осіб. А у 2019 році за даними МОМ Україна вже входила у топ-10 країн, де найбільший відсоток трудових мігрантів. Наразі через війну ця проблема ще більше загострилась.

І чим на довший час виїжджають люди, тим більше шанс, що вони пристосуються до тих нових умов і не повернуться назад, тим паче деяким і повернутися буде нікуди. Треба чітко розуміти, що повернуться до України не всі: «Є чіткий зворотно-пропорційний зв'язок: що довше триватиме війна, то менше людей повернеться. Варіація цифр величезна, тому наразі немає про що говорити», - зазначає в одному зі своїх інтерв'ю Елла Лібанова, докторка економічних наук, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Згідно з даними ООН, станом на 16 вересня 2022, від початку війни з України виїхало понад 12,5 млн осіб, 5 млн з яких вже повернулися додому. “Звичайно, дехто залишиться жити закордоном. Втрати від міграції можна розглядати як прямі - втрати державою особи, та як непрямі - бо якщо це молодь, у якої можуть бути діти, то держава гіпотетично втрачає ще й їх”, - зазначає Смольський Владислав Леонідович, член географічного товариства України, старший викладач кафедри економічної та соціальної географії і туризму ОНУ імені Мечникова.  За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, саме 6 березня було зафіксовано найбільший відтік мігрантів. Він складає 210 тис. осіб за один день. Наразі ця хвиля спала і люди частково почали повертатися до своїх домівок. 

Історії людей, які через повномасштабне вторгення рф поїхали з країни

Війна почалась для всіх по-різному. Через невідомість і страх з початком повномасштабного вторгнення різко збільшився потік емігрантів. Люди просто не знали що робити. Але життя тих, хто був змушений покинути Україну в результаті склалося по-різному. 

Своїми історіями з нами поділились 3 особи-мігранти: дехто вже повернувся до України, дехто планує повернутися після завершення війни, а дехто вже звик до нового життя за кордоном та повертатися не планує. 

Микола Гриневич – український студент, що у зв’язку з воєнними діями виїхав до Польщі, але через деякий час повернувся назад. Його історія та причини повернення.

«Для мене війна почалась несподівано, адже я прокинувся 24 лютого о 10 ранку, і відразу почав читати новини. З мамою та сестрою вирішили мігрувати до Польщі 5-ого березня. Туди ми поїхали поїздом, а потім пересіли на автобус. В Польщі ми жили в польській родині, яка дала нам прихисток. Весь час, що я там був, навчався на дистанційній формі навчання в ОНУ імені Мечникова. З місцевими мешканцями я встиг подружитися, та навіть трохи вивчив польську. Кожен вечір з ними гуляв, спілкувався, та разом співали польські лайливі пісні про путіна. Чому ж я повернувся в Україну? Бо дуже сумував за людьми, і насамперед за рідною мовою (люблю, коли на вулиці говорять мовою, яку я добре розумію). Ще я дуже сильно сумував за Одесою та моїми друзями, хотів їх побачити. Наразі, я перебуваю в Одесі, та планую навчатись далі, а за кордон в мене ще буде можливість поїхати в гості до родини, що нас прихистила. Відразу після нашої перемоги, яка невідмінно буде скоро».

Аліна Березовська – українська студентка, яка у зв’язку з воєнними діями виїхала до Німеччини, але після перемоги планує повернутися. Як склалася її доля закордоном?

«Я вирішила виїхати через тиждень після повномасштабного вторгнення. І то, по суті, це було не моє рішення, а рішення моїх батьків. Виїжджали ми з Миколаєва, було складно, ми їхали під обстрілами, стояли 12 годин на митниці і дорога здавалась вічною. Знайти роботу в Німеччині складно, бо треба добре знати мову. І, попри те, що я відвідую курси німецької та вчу її вже 9 місяців, мені не вдалося нікуди влаштуватися. Місцеві мешканці спочатку добре поставилися до українців, особливо коли нас було там небагато,  бо співчували нашому становищу, проте зараз з’являється така тенденція, що все більше місцевих нас «не переварюють»: думають, що ми живемо за податки німців, їх грошову допомогу та не бажаємо працювати. Дуже чекаю на закінчення війни, бо можна буде нарешті повернутися до України, зустріти своїх друзів, з якими я давно не бачилася та насолодитися домашньою атмосферою».

Христина Петькова – українська студентка, яка у зв’язку з воєнними діями виїхала до Франції, але навряд чи повернеться жити в Україну. Що ж вона розповідає про переїзд та життя закордоном?

«Війна зустріла мене в Києві. У той самий день, 24 лютого, найважливішим для мене було повернутися додому, до батьків в Одесу. А 1 березня я вже сіла в евакуаційний автобус до Болгарії, на чому наполягли батьки. Як і більшість людей, з якими мені вдалося поспілкуватись за кордоном, я була впевнена, що через тиждень-два повернусь додому. Протягом першого тижня у Болгаріі я приходила до тями, та з часом зрозуміла, що так швидко додому не повернусь. У Болгарії не бачила свого розвитку та варіант «пересидіти» декілька днів війни вже був неактуальним, тому я вирішила рухатися далі. Я вільно володію французькою мовою, вивчала її в школі, та завжди хотіла отримати вищу освіту в паризькому вузі. В Інтернеті, на сайті для європейців, які хочуть допомогти українцям, я познайомилася з декількома французькими сім’ями. Для мене було важливим, щоб сім’я володіла англійською мовою, бо я була з молодшою дванадцятирічною сестрою, яка французьку не знала, проте вільно розмовляла англійською. Нам пощастило, ми зустріли прекрасну французьку пару і ми переїхали до них, у передмістя Парижа. Зараз я вже навчаюсь у паризькому університеті на першому курсі бакалавра. Вивчаю інформаційні комунікації та паралельно продовжую дистанційне навчання в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка.  Французи, які мені зустрічались і зустрічаються, дуже відкриті, допитливі та завжди раді допомогти. Наприклад, приватний французький університет, Institut catholique de Paris, подарував мені три роки навчання. Я єдина українка серед студентів, проте знаю багато наших дівчат і жінок, яким мій університет надає можливість відвідувати курси французької мови безкоштовно. Я планую продовжувати своє навчання в Парижі, принаймі наступні 3 роки для отримання диплома бакалавра. Далі подивимось. Я обожнюю Одесу, люблю Київ, у мене там рідні та друзі. Не знаю, чи буду я працювати та жити на постійній основі в Україні, напевно ні, але впевнена на 1000%, що буду навідуватися частенько. Чекаю на мир і нашу перемогу. Дуже хочу на побачення з морем, Французьким і Приморським бульварами, улюбленими закладами, вуличками, музеями та театрами».

Як бачимо, кожен обирає свій шлях, проте війна точно кардинально вплинула на долі всіх українців, та й на ситуацію в Україні в усіх її сферах. 

Демографічні наслідки еміграції для України

Демографічні проблеми історично доволі актуальні для України. Згадати б, наприклад Голодомор 1932-1933 та 1946-1947 років, або ж еміграцію українців напочатку ХХ століття. Якщо проанізувати тенденцію зміни кількості населення в Україні з 2001 року, коли за переписом було 48,5 млн осіб, то наразі через анексію рф Криму, окупацією рф частини Донбасу, еміграцію українців, зменшення відсотку народжуваності та збільшення смертності, кількість населення скоротилася на 26%.

“Я не можу сказати, що демографічна ситуація під загрозою. Я не дуже люблю це слово, бо якщо є загроза, то вона певною мірою реалізується. Я використовую слово "виклик", тому що в державі є різні важелі, які мають впливати на розвиток ситуації. У нас величезний виклик в цьому плані. Демографічна обстановка - ключове поняття для розуміння ситуації. Для аналізу беруть 1 рік, 5 років тощо. Демографічна хвиля ілюструє підйоми та спади народжуваності (втрати за рахунок війн, голодомору, які відбиваються у наступних поколіннях). І демографічна хвиля йде з періодом у 20 років, але на динаміку населення може накладатись наслідки різночасових подій, певний спад або навпаки зріст, тому хвилі можуть мати різний вигляд на рисунку. Зараз ми знаходимося у періоді спаду демографічної хвилі. Десь у 2024-2026 роках в нас прогнозується зріст, проте він може бути невеликий.

Для країн, які приймають мігрантів, з одного боку це дешева робоча сила, а з іншого - збільшення соціального напруження та невдоволення населення щодо грошової допомоги мігрантам з їх податків, зростання інфляції, в той час як самі мігранти ще не працюють, хоча в деяких випадках це стереотипи. Все це залежить від мотивації та складу міграційного потоку”, - описує ситуацію Смольський Владислав Леонідович, старший викладач кафедри економічної та соціальної географії і туризму ОНУ імені Мечникова.

Економічні наслідки еміграції для України

Згідно зі звітом Міжнародної організації з міграції, 60% ВПО (загалом за даними МОМ їх 6,6 млн осіб) на момент квітня втратили роботу. Якщо подивитися на те, що виїхало приблизно 7,5 млн емігрантів, а ВПО мають проблему з працевлаштуванням (приблизно 4 млн втратили роботу), то для економіки це був великий спад на початку війни. Що ж ми маємо наразі? Хоча і за перші 9 місяців року ВВП впало на 30%, проте це не так погано, як прогнозували на Світовому ринку (падіння очікували аж на 45%). Яку ж роль в економіці займають емігранти? 

“Міграції розуміють як процес безповоротній. На відмінну від інших демографічних показників, чисельність людей, які виїжджають та в'їжджають до країни, можна чітко простежити та цифри будуть набагато точніше, ніж, наприклад, загальна чисельність населення Землі. Якщо казати про вплив, то є прямий - нестача якихось трудових ресурсів для нас, зокрема певних спеціалістів. І непрямий - культурний вплив. Якщо мігранти не повертаються, але в них в Україні залишилися родичі, то вони між собою спілкуються і таким чином обмінюватися певним культурним досвідом.

Прогнози настільки многофакторні, що ми точно не можемо казати, яка буде політична ситуація, наскільки швидко станеться наша перемога, як буде складена подальша ситуація і в першу чергу на кордонах з росією, чи будемо ми в НАТО. Проте через міграцію буде певний дефіцит робочої сили в Україні. Він не буде збігатися з наявністю ресурсів за фахом, за кваліфікацією, відповідно структурі можливих інвестицій. Формально в нас людей працездатних буде багато, але вони не будуть мати необхідну робочу кваліфікацію.

Послаблена економіка через війну, на мою думку, через 10 років відновиться, але для її більшої стабілізації треба буде ще приблизно стільки ж часу. Велику роль зіграє ще те, наскільки ми будемо відкриті до того, щоб до нас прийшли інвестиції, технології і у той же час важливою буде безпека, адже кордон з росією або з тим, що залишиться від неї, нікуди не дінеться”, - ділиться прогнозами Владислав Леонідович.

Дар’я Болгова

✅ Стань частиною спільноти «Кут Огляду» в facebook та запроси друзів!

✅ Коротко і по суті. Підпишіться на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в Instagram