Півроку трагедії: доля людей та напівзруйнованого будинку після ракетного удару в Сергіївці

 — Усе, що відчувається тут, серед груди каміння від зруйнованої ракетою багатоповерхівки — страх, — розповідає пані Лариса «Вікнам».

Біля свого будинку в рідній Сергіївці вона вперше за останні кілька місяців. Дорогою зустрічає сусідів, з якими пережила найстрашніші події у житті. Люди вітаються та показують одне одному свої шрами.

Трагедія у Сергіївці 1 липня забрала життя 22 людей і стала найкривавішою в Одеській області від початку повномасштабної війни. По житловому будинку та базах відпочинку ворог вдарив ракетами Х-22. Така ж вбила людей у Дніпрі 14 січня.

Утім, будинок у Сергіївці зазнав дещо менших руйнувань. Тут, попри деінде відсутність стін та аварійність, продовжують жити люди. Усього близько десяти родин. Інші ж чекають на відновлення своїх осель, щоб повернутись додому.

Серед них і Лариса Шмалько. Після ракетного удару жінка переїхала в батьківський дім. Ступаючи на поріг власної оселі, де на стінах досі лишились краплі крові, а у повітрі стоїть запах гарі, одразу згадує події того дня.

Я стояла на балконі, як мені подзвонив син. Побігла до спальні за телефоном і знов повернулася до вікна. Син почав кричати, щоб я тікала, мовляв, ракета летить. Я простягнула руку до вікна, як мене перевернуло. Удар.

Я осліпла, впала і почала кричати, почала повзти до ванної. У мене там була набрана миска з водою, куди я опустила обличчя. Але бачити не стала і поповзла до ліфта в під’їзді. Звідти мене виніс син, — згадує пані Лариса.

Пані Ларисі одній з перших серед постраждалих надали медичну допомогу. Та обличчя було настільки посічене склом, що жінці довелось пережити декілька пластичних операцій.

У мене була контузія лівого ока. Я три дні нічого не бачила взагалі. У лікарні сказали, що я народилася в сорочці. Пощастило, що в мене не була сітківка пробита. У моєму обличчі ще досить довго було скло.

Можна було рукою провести і відчути його. Бо в момент удару вікна билися не шматками, а крихтами. Останній шматочок скла у мене вийшов нещодавно зі стегна. Сидів там шість місяців і потихеньку вийшов, — розповідає постраждала.

Лікарям вдалося врятувати й зір, який досі відновлюється. Та найскладніша травма — психологічна.

Є страх. Але кажуть, що час лікує, і я в це вірю. Зрештою, хочу повернутися до рідної Сергіївки, до людей, до роботи. Та коли відновлять наш будинок — незрозуміло.

Трошки повільно йде ця робота. Добре, що мені є де жити, а в когось нема. Тому люди лишаються тут і чекають допомоги, — ділиться пані Лариса.

Оселя Лариси Шмалько постраждала чи не найменше і вже потрохи відновлюється силами самої родини. Вікна та двері в будинку відновили волонтери та місцева селищна рада.

Протиаварійні роботи з укріплення перекриттів провели у першому під’їзді, який у момент удару постраждав найбільше. Наразі ж будматеріал просто стоїть на подвір’ї.

Тим часом люди чекають, коли роботи продовжаться. Серед них і Валентина Андріївна. Пенсіонерка живе у напівзруйнованій квартирі сама. У момент ракетного удару була у ліжку, яке і врятувало їй життя.

І хоч жінка визнає, що народилася у сорочці, наразі відчуває себе напівживою.

Ми геть мертві, нікому не потрібні. Мені немає куди їхати. Я у 74 роки залишилася без даху над головою.

До дочки переїжджати не хочу, бо це мій рідний дім, ну куди я піду. Тут холодно, сиро, але це ж моє, — каже Валентина Андріївна.

В оселі дуже холодно. Валентина Андріївна рятується теплим одягом та ковдрами. Коли є світло, вмикає електрообігрівач.

Яке опалення? Ми вже забули, що це таке. Радше б було хоч світло і вода. Добре, що зима поки не сильно холодна.

А що буде у морози — я й не знаю. Чого вони нічого не зробили, щоб ми хоч якось тут перезимували? Вже й та зима закінчується, — каже пенсіонерка.

Дочка Валентини Андріївни каже, що жінка навідріз відмовляється переїжджати. Тому чекають, коли у їхній багатоповерхівці закінчать капітальні роботи. Потім треба буде шукати кошти на відновлення самої квартири.

Ви розумієте, що таке у її віці залишитися на орендованій квартирі? Це жах. Мама вдень і вночі через це плаче. Тому лишається тут.

Нам треба повністю зносити та відновлювати перекриття, бо бачите, як стінки надулися, наче вагітні. Треба відбудувати балкон, міняти всю електропроводку в хаті. Будівельники нас трохи затримують.

Ну хоч привезли будматеріали, вже добре. Почали потрохи зносити зруйновані поверхи. Може, вже весною щось почнуть капітально робити, — розповідає Ірина.

Мешканцям напівзруйнованого будинку у Сергіївці обіцяють відновити його до 10 травня. Утім, вони думають, що це малоймовірно. Тому ті, в кого є фінансова можливість, потрохи почали відбудовувати свої оселі самі.

✅  Стань частиною спільноти « Кут Огляду» в facebook та запроси друзів!

«Кут Огляду» ближче до читача!

Все новини Бесарабії та України тут і зараз:

✅  Коротко і по суті. Підпишіться на наш Telegram-канал

✅ Підтримай нас в Instagram